Мінаєв А.В. До питання про «азійський спосіб виробництва» у формаційному підході до історичного процесу / А.В. Мінаєв // Методологія та філософія історії: актуальні питання дослідження та викладання / Під загал. ред. проф. О.І. Сича. — Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2017. — Ч. І. — С. 15-36.
Теза про «азійський спосіб виробництва» викликала серед істориків та філософів, які були (вільними чи невільними) послідовниками Маркса, низку жвавих дискусій. Найгострішими ці дискусі були в СРСР, що зрозуміло, адже, будучи за формою обговоренням напівсхоластичної історіософської проблеми, за змістом, однак, вони могли поставити під сумнів один з важливих аспектів офіційної радянської ідеології (чого влада, звісно, допустити не могла за жодних обставин).
Необхідно розуміти те, що більшість учасників дискусій намагалися вкласти в уста засновника марксизму той зміст, який він, вочевидь, зовсім не мав на увазі. Як зазначає відомий радянський та російський історик Леонід Алаєв, поняття «азійський спосіб виробництва» у свій час потрібне було Марксу не для того, щоб підкреслити особливість розвитку Сходу щодо Європи, а, навпаки, для того, щоб вписати Схід у свою схему формацій на правах її першого етапу (адже мислитель вважав, що й у Європі до доби Античності існував так само «азіатський спосіб виробництва»). Однак значна частина учасників дискусій (особиво, фахових сходознавців) у різний спосіб апелювала до авторитету Маркса саме для того, щоб підкреслити самобутість Сходу і, тим самим, можливість багатоваріантності історичного розвитку, а, отже, вирватись за межі європоцентристської формаційної парадигми дослідження історичного процесу, яка виродилась, як відзначалося вище, у сумнозвісну сталінську «п’ятичленку».
З-поміж дискусій про «азійський спосіб виробництва» виділяються дві найбільші, що відбулися в СРСР в 20-х – 30-х рр. та 50-х – 70-х рр.; утім, деякі дослідники, як, наприклад, М.Крадін, говорять про третю дискусію в 1971-1991 рр., яка “складалася з “напівпідпільного” періоду в роки застою та періоду активного обміну думками в роки перебудови”). При цьому офіційна марксистсько-ленінська історіографія в СРСР з певних причин ніякого «азійського способу виробництва» не визнавала. Від цього найбільше страждало радянське сходознавство, змушене знаходити рабовласницьку та феодальну формації на тих теренах, де їх ніколи не існувало.
==> до сторінки ПУБЛІКАЦІЇ З ГАЛУЗІ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ (продовження)
==> до сторінки ПУБЛІКАЦІЇ З ГАЛУЗІ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ (початок)